Головна » 2018 » Липень » 11 » Згадуючи Господаря!
10:48
Згадуючи Господаря!

Іванківці. Світає. Над ставом піднімається туман. Десь несміливо починає свою пісню рання пташка. Із-за обрію встає сонечко, першими своїми промінчиками торкаючись вікон хати Господаря, немов промовляє: «Вставай, В’ячеславе Дмитровичу!». Прокидається село, поступово уподібнюючись до своєрідного мурашника, де кожен рухається по своїй «траєкторії», виконуючи поставлене йому завдання.Із гучномовця над селом пливе пісня:

Я назову тебя зоренькой,
Только ты раньше вставай.
Я назову тебя солнышком,
Только везде успевай...

І всі іванківчани знають — Господар розпочав робочий день. Людина з багатогранною душею, великий стратег, мудрий керівник, пам’ять про якого живе і вічно житиме в серцях односельчан.

Нині з огляду піввікової історії важкувато сказати, хто він, В’ячеслав Дмитрович Слободян, батько нашого славнозвісного земляка, керівника найпотужнішого підприємства не лише в Україні, а й в Європі — ПАТ «Оболонь» Олександра Слободяна?  Важко тому, що дуже органічно й гармонійно поєднав В’ячеслав Дмитровч у собі хист хлібороба і будівельника, садівника і виробничника, талановитого лідера і простої, скромної людини. Усе  це суцвіття, зіткане із Божої ласки, і стало запорукою задумів, планів чоловіка, які  судилося йому реалізувати  всього за п’ятнадцять років тут, в Іванківцях.

Йому пророкували кар’єру партійного працівника. Затишний, райкомівський кабінет, а далі, безумовно, високоповажний «трон» в області... Однак, В’ячеслава Дмитровича аж  ніяк не вабила чистенька паперово-канцелярська служба. Його кликали поле, люди, його звав хист зодчого і творця.    Просився на передову.  Свого добився:
— Візьмеш Іванківці! — чи то наказали, чи то зіронізували в райкомі. Побачимо, на що ти мастак...
 Певна річ, таким «подарунком» вартувало більше печалитися й журитися. Та, відверто кажучи, В’ячеслав Дмитрович і не сподівався на кращий варіант. Він зрозумів, це був іспит  не лише його долі, а й характеру, екзамен, який він достойно  склав упродовж п’ятнадцяти років керівництва у найвідсталішому тоді господарстві.
Сказати, що це був сіромашний, злиденний колгосп, який  дихав на ладан,   — не сказати нічого. Існував він тоді у своєму  убогому трикутнику із трьох «Б»: борги, баюри, багно.
Кажуть, що  усі, хто будує, зводить, піднімає, відкриває назавжди входить в історію.  Он творця уже давно немає, а глянувши на плід його розуму та  рук, який створив при житті, всякий добрим словом згадає.  Минуло 55 літ, відколи В’ячеслав Дмитрович прийняв Іванківці, а люди й понині  все до дрібниць пам’ятають: першу дорогу із твердим покриттям, приміщення для тракторної бригади, гаражі, пилораму, тваринницькі ферми із дійним стадом, відгодівлею телят, свиней, зерновий тік і склади для збіжжя. Згадують, як по-своєму розумів В’ячеслав Дмитрович економіку, мовляв, одним полем господарство із трясовини не витягти. Потрібно розвивати допоміжні галузі. Бо раптом — неврожай чи ще якась біда? Хліборобська праця — це галузь постійного ризику. Як не дощем вимочить, то градом виб’є, чи сонцем спопелить... Отож через п’ять років він будує колгоспний плодоконсервний завод. Навіть міцним господарствам-олігархам не під силу було таке. А Слободян зміг. Але що то за підприємство без сировини? Стіни і обладнання. Одразу ж маестро хліборобських справ розбиває великий сад  із яблунь, слив, черешень. Тоді завод виробляв 14 видів продукції, розливав мінеральну воду «Збручанська» та вино.  А через піввіку на території підприємства відкрили меморіальну дошку, на якій викарбували: «Добра справа не зупиняється. Плодозаводу — 45. Побудований за ініціативи В’ячеслава Дмитровича Слободяна». На урочистостях був присутній і син Слободяна-старшого — Олександр.
Колгоспні промисли постійно приносили свіжу копійчину. Людина живе не хлібом єдиним, отже, обдарований керівник будує дитячий садок та ясла, відремонтував школу, за його ініціативи взяли на утримання 150 сільських дітей.
Гроші повинні працювати на благо людини: будуються два сільмаги, два прод-магазини, два буфети, майстерня з попошиття одягу, перукарня.
У здоровім тілі — здоровий дух. Саме цим керувався голова, згуртувавши спортивну організацію «Колгоспник» із 80 місцевих юнаків і дівчат, облаштував  стадіон, майданчик для заняття спортом.
Однак, доля В. Д. Слободяна  склалася, на жаль, не так, як він того заслужив, чи як би усім хотілося. Довелося покинути Іванківці. Далі ж пішло-поїхало. Керівники мінялися, мов рукавички. І свої, і варяги помаленьку, як кажуть, довели господарство до ручки, та й ту, даруйте, згодом поцупили. Кучмівське реформування сільського господарства поклало хрест на усіх досягненнях В. Д. Слободяна.  Змертвіли тваринницькі ферми,  по цеглині розтягли дитячий садок, словом, накоїли, наробили лиха.

Село моє, село — одне у цілім світі
Моєму серцю мила й рідна сторона.
Тут батьківські стежки, які колись проклав він,
Та вже тепер іду стежками тими я.

Такого варварства і знищення  батькової праці Олександр спокійно споглядати не міг. Отож із приходом в Іванківці інвестора в іпостасі ПАТ «Оболонь» починається справжня епоха Відродження.
Син — інвестор
Директор арофірми імені В. Д. Слободяна села Іванківці В. А. Пелехацький не красномовить, не підбирає гарних епітетів, каже просто:
—  У спадщину дісталися виробничі розвалюхи-приміщення, а ще 27 мільйонів гривень боргів. Із них лише по зарплаті — один.  А через п’ять років отримали 7,5 мільйона чистого прибутку. Закупили на 5 мільйонів нової техніки.
Куди не глянь, нині в Іванківцях рух. Життя вирує. Бо, повірте, страшно, коли їдеш селами і жодної тобі живої душі, наче повимирали, наче чума пройшлася Україною.
На току — запашна золота курява від пшениці. Трудиться тут з десяток людей. Місцевим аксакалом називають  комірника Володимира Грищишина. Йому — за 70, але серед людей відчуває себе юнаком. Розповідає, що цьогоріч пшениці зібрали по 62 центнери з гектара, ячменю — 53, ріпаку — 27.
— Це завдяки нашим інвесторам, а точніше, сину незабутнього В’ячеслава Дмитровича Слободяна — Олександру. Пам’ятаю, як він на току із сільськими хлопчаками підсобляв. А з колгоспними шоферами залюбки зерно у райцентр возив...
Справді, романтичний штрих до портрета відомого в країні керівника знаменитої «Оболоні».
 За ініціативи Олександра В’ячеславовича токові  судилося нове життя: перекрили, відремонтували, добудували, заасфальтували, оновили техніку.
Від хлібного царства рукою подати до  тваринницьких ферм. Майже усі вони відремонтовані. Ще біля одного приміщення завзято працюють будівельники.  
— У нім утримуватимемо телят, — коментує директор агрофірми Віктор Пелехацький. — До речі, маємо вже  373 голови ВРХ, 130 з них дійні корови, а ще 417 свиней. Це лише початок.
До речі, за майнові паї інвестори повертають немало-небагато, а 40 відсотків девідендів. Для порівняння, в інших господарствах — 5-10 відсотків уже стало межею.

Того дня в Іванківці навідався депутат районної ради, працівник «Оболоні» В. Т. Світана. Свого часу його доля не раз пересіклася із долею Олександра Слободяна. Безумовно, він не лише споглядач усіх новацій та якісних змін, а й безпосередній учасник.
Проїжджаємо греблю, встелену асфальтом. Під сонцем виблискує плесо красеня-ставка.
— Ще кілька років тому це була  велика баюра: не пройти, не проїхати. Олександр В’ячеславович перетворив її на справжній райський куточок для сільських рибалок та мешканців, — розповідає  Віталій Тадеушович, зголосившись бути нашим гідом.
— Он, бачте, гарний будиночок. Олександр В’ячеславович звів його для переселенців. Тепер  шукаємо з-поміж них лікаря для Іванковець.
А далі наш зір неабияк порадувала церква, тут же на її подвір’ї  — пам’ятник загиблим односельцям у Другій світовій війні. Майже півтисячі селян полягло у 1941-1945 рр.

В 2007 році за порадами старожилів Олександр В’ячеславович із нуля збудував храм Вознесіння Господнього. За красою, оригінальністю  та архітектурним задумом він нагадує церкву, зведену  Богданом Хмельницьким у Суботові.
А пам’ятник Т. Г. Шевченку у центрі села з нагоди  200-річчя народження поета встановив теж за власні кошти він, Олександр Слободян. І вразило те, що постать  нагадує пам’ятник Кобзарю у Вашингтоні.
Перекрив Будинок культури і тут же допоміг збудувати новий дитячий садок на 25 місць. Збудована твердопаливна котельня яка опалює і вогнище культури, і дитячий садок, і бібліотеку. До речі, й тут  своєрідна сенсація: директор Будинку культури Марія Фарановська і завбібліотекою Ганна Польна показують царину своєї діяльності. У Будинку культури — чистота, порядок, вистелені доріжки. А в бібліотеці — література, якої годі знайти у районних чи обласних книгозбірнях.
— Іванківці — село інтелектуальне, читаюче. Маємо 500 абонентів, — хвалиться Ганна Польна. Це майже кожен третій мешканець.
Погодьтеся, у час Інтернету — явище це  феноменальне.
Недарма мовиться, що без чого-чого, а без води — ні туди, ні сюди. Її проблема в Іванківцях, як і по всій Хмельниччині, не те що гостра, а катастрофічна. З’ясовується, що кілька років тому колишнє керівництво села уклало договір на буріння свердловини.  Просвердлили у глибину  понад 100 метрів, викинули 180 тисяч гривень, а води — ні краплі. Пішли, даруйте, грошики коту під хвіст.
Нині Олександр Слободян із громадою села закінчив свердловину і прокладає водогін до кожної оселі.

До Сатанова пролягло кілька кілометрів свіжого асфальту, хоч яйцем качай.
— І це справа рук Олександра Слободяна. А взагалі ремонт, будівництво доріг — це стиль життя і для ПАТ «Оболоні», — пояснює Віталій Світана. Тепер автобуси на Київ, Вінницю курсують через Іванківці.

Лінія добротворення не переривається.
Славний батько, славний син... І як добре, що такому роду нема переводу!

 

Матеріали взято з газети:

Подільські Вісті

2016,2017 рік.

Переглядів: 1203 | Додав: beethebest | Рейтинг: 3.0/1
Всього коментарів: 0
avatar